Цьогоріч виповнюється 25 років з початку масштабної повені на Закарпатті, яка сталася восени 1998 року.
Все почалося із сильних дощів, які розпочалися на початку листопаду. З берегів вийшли річки Тиса, Теребля, Тересва, Боржава та Латориця. Були підтоплені 120 населених пунктів, а у зоні стихійного лиха опинилися приблизно 350 тис. людей.
За офіційними даними, в регіоні загинуло 17 людей, 20 тис. мешканців довелося відселити. Унаслідок стихії підтопило майже 50 тис. будинків, 2,6 тис. з них було зруйновано, а 2,8 – пошкоджено. Також було зруйновано 12 мостів та 48,6 км автошляхів.
Як це було в Мукачеві, згадує місцева мешканка Олена Забенко.
Розглядаючи фотографії та переглядаючи відео повені, легко помітити, наскільки люди ще не розуміли, що таке велика вода. Спокійно стоять на мосту, дивляться, як підіймається вода, через кілька годин міст зникне під водою. Але люди поки ще не турбуються. Доки лихо їх ще не торкнулося.
У 1998 році мені було 24 роки, я працювала на заводі. У ніч повені я вийшла на нічну зміну. Приблизно близько опівночі, точно вже не пам’ятаю, оголосили, що хто хоче, може йти додому, оскільки почалася масштабна повінь.
Жінки поспішили додому. Деяких осель вже не було, вода знесла їх, вони в основному були глиняні й не витримали повені. Деякі люди, особливо ті, що живуть біля каналу, опинилися без житла вдруге, адже попередня повінь в 80-х роках вже наробила біди.
Вода затопила весь центр, по вулицях текла ріка, оскільки основний міст опинився під водою, береги з’єднали тимчасовим мостом.
Людей евакуювали в спортзали, дітей витягали через вікна на човнах. В місті були відсутні комунікації: газ, вода, електроенергія. Люди з багатоквартирних будинків готували їжу на мангалах, гріли чай на свічках, за щастя вважалося знайти сухий спирт. Особливо важко було жінкам з новонародженими дітьми: вони готували суміші на свічках та мили дітей холодною водою.
Пряма мова людей, що постраждали від великої води:
Тоня: «Я залишилася в тому, що була: джинси, кофта, куртка, труси та кросівки. Все інше було змито. Я хотіла йти подивитися, можливо, щось можна врятувати. Від мого будинку залишилася стіна, на якій якимось чином тримався дах, який зачепився за шафу. Я підійшла по пояс у воді, щоб витягнути з шафи все, що можна. Під час цієї операції, звісно, на мене міг впасти дах і мені б настав кінець. Але мені вдалося витягнути з шафи куртку. До трусів не дісталася, а все одно всі речі були мокрі й брудні. Врятувати шкіряну куртку ще був шанс».
Нотика: Мій кіт врятувався на якійсь дошці, але він збожеволів від страху, перестав їсти, бігав з кутка в куток і дико вив, потім помер. Не пережив стрес.
Аня: Бігла додому вночі: темно, світло вимкнуте всюди. Вдома залишилася мати та маленька донька. Додому дістатися неможливо, вода вище пояса, змиває. Я в паніці кричала, бачила будинок, але підійти неможливо. Мою матір і доньку витягнули через вікно рятувальники, вони дивом не потонули.
Дуже постраждали будинки в прибережній зоні річки Латориці. Вони були нові, нещодавно побудовані та комфортні. Їх затопило майже під саму дах.
Після цієї трагедії, береги Латориці підвищили та зміцнили сіткою. Виникає питання: чому цього не зробили раніше?
Хоча гребля не захищає від ґрунтових вод, які підняв канал, але все ж.
Мукачево, місто на воді, майже як Венеція.
