В Ужгородському замку відкрилася виставка «Зимові розваги. Ковзани».
Про це на сторінці закладу розповіла завідувачка відділу історії та краєзнавства музею Валерія Русин.
Найстарішим експонатом на виставці є ковзани з ялової кістки, вигнутої, з внутрішнього боку на обох кінцях з округлими отворами для кріплення до взуття.
Вони були знайдена відомим істориком, археологом Тиводаром Легоцьким у 1880 р. при археологічних розкопках у Берегові. Музею ковзани передали у 1950 р.
Катання на ковзанах – вид спорту не сучасного походження, його витоки сягають корінням у далеке минуле. У це спочатку важко повірити, але історія цього виду спорту почалася ще в ранньому кам’яному віці.
Ймовірно, ковзани у той час використовувалися не для розваги чи фізичних вправ, а для швидшого та легшого просування по крижаних ділянках. Звичайно, ці «ковзани-предки» теж не були схожі на своїх сучасних нащадків. Вони виготовлялися з кісток північного оленя або коня і не кріпилися до ноги власника, це вирішувалося за допомогою вклеювання в складки кістки.
Катання на ковзанах у середні віки також було дещо іншим, ніж сьогодні. У цей час цей рух був особливим тим, що фігурист одягав ковзани лише на одну ногу, а відштовхувався іншою. Масове виробництво ковзанів почалося в 19 столітті, що підтверджує той факт, що це був один з найпопулярніших зимових видів спору.
Ковзани жіночі, на дерев’яній платформі, кріпилися за допомогою шнурівки до шкіряного передка. Використовувалися у 1920 році у с. Довге на Іршавщині родиною Симканич. Інші ковзани, моделі «Скаут», виготовлені на чеському заводі „Katscher”, належали Дмитру Клісі у 1940-их роках.
Цікаві чоловічі ковзани зі шкіри з 1960-их років, судячи зі стану експонату, активно використовувалися, а також моделі дитячих та фігурні білі жіночі ковзани з 1970-их, передані родиною А. Хоми. Оригінали доповнені світлинами і відеосюжетом колишнього ужгородця Дьордя Шароді «Ужгород взимку 1972 року».
На Закарпатті перші ковзанярі згадуються у 60-і роки ХІХ ст. Газети того часу зафіксували імена ужгородського вчителя гімназії, лейтенанта Дьєзе Балзама, дівчат з родин Аркі та Поллак, які вперше наважилися вийти з ковзанами на замерзлий лід ріки Уж.
У старі часи річка взимку перетворювалась в каток, де у 1870-их роках набував майстерності і змагався з однолітками ковзаняр і геніальний художник Тиводар Чонтварі. Зі споминів художника дізнаємося, що улюбленим заняттям підлітків міста було купання влітку та ковзанярство взимку, тому скульптор М. Колодко у 2016 р. зобразив його на ковзанах. У 1930-і роки Ірен Штайєрер, Моргіт Ворго, Валерія Боркас, Роза Гершковіч, Долмо Горо часто показували шоу з фігурного катання на замерзлій річці Уж. Ужгородці розважалися на ковзанах і на набережній Плотені (нині Київській), що засвідчують фото з архівів Василя Федака, Деніси Фабіан.
Саме в Ужгороді, у 1872 році, було створено перше Товариство ковзанярів. Наступними стали товариства у Мукачеві, Виноградові, а у 1881 р. – у Берегові, в яких займалися ковзанярським спортом і їздою на санях. Найінтенсивніше діяло товариство у Берегові. При головуванні Бейли Мотововскі воно налічувало 160 осіб. На березі р. Верке побудували навіть роздягальню, каток освітлили смолоскипами та лампіонами, прикрасили прапорцями і озвучили. Крім того, на весь каток сяяв підсвічений сніговик, влаштовувалися феєрверки, грецький вогонь. Про популярність ковзанярства у краї свідчать створені на початку ХХ ст. нові товариства й в інших містах: В. Березному, Тячеві, Рахові. У той період в Ужгороді на місці тенісних кортів колишнього стадіону «Спартак» було побудовано першу природну ковзанку в області, куди вода спускалася з річки Уж через штучний канал.
Мабуть, маловідомий факт, але вже у 1930-их роках у краї були створені і хокейні клуби. Поки ковзанів для хокею музей не має, але виготовлені світлини з архівів В. Федака, Т. Літераті свідчення цьому.
Камерна виставка «Зимові розваги. Ковзани» діятиме до 20 січня 2024 року.
Читайте також: Листковий пиріг для княгині: що їли у мукачівському “Паланку” часів Ілони Зріні