Впродовж 11 років діяльності культурного проєкту “Круглий звук” в Ужгороді, радіоведучий Олексій Уманський провів виступи в Ужгородському СІЗО, Мукачівському психоневрологічному інтернаті, Закарпатській обласній бібліотеці та на пероні Ужгородського залізничного вокзалу.
Історію ведучого розповідає «Суспільне».
За словами Олексія Уманського, про вінілові платівки дізнався у школі від учителя музики. Зараз чоловік має колекцію з понад 800 платівок.
“Він вмикав музику з платівок. Ні до, ні після я такого не бачив. У нього був вініловий програвач, це була часто академічна музика: Вівальді, Пер Гюнт, він вмикав музику і питав у дітей: “Що ви думаєте, коли чуєте цю музику? Що ви уявляєте?” От з того моменту я зрозумів, що вініл має потужну силу в плані музики, як у плані уяви, що про неї можна говорити, про неї можна комунікувати. Мені було 10 років. Як моєму сину зараз”, — розповідає Олексій Уманський.
Захоплення вініловим звуком переросло у хобі. 11 років тому Олексій Уманський заснував проєкт “Круглий звук”.
До повномасштабного вторгнення Росії в Україну Олексій Уманський популяризував вінілову культуру на різних вечірках, зараз проводить лекції. Серед місць, де проводив “Круглий звук” впродовж 11-ти років, Олексій запам’ятав кілька.
“Колись найбільшим фурором для мене було те, що мені дозволили провести в бібліотеці. Книги, місце, де ти читаєш, повна тиша і тут раз — і там музика. Психоневрологічний інтернат. Це подія, де не було моїх друзів. Я запитав через Олега Григорьєва, фотографа, який фотографував людей з психічними розладами. Я поїхав в Мукачівський психоневрологічний інтернат і грав для них музику. Це була найвдячніша публіка. Залізнодорожній вокзал. Для того, щоб там відбулася подія, я писав листа голові Укрзалізниці. Мені сказали, що якщо тобі дадуть позитивну відповідь, то, будь ласка, можеш пограти на пероні. Прийшла позитивна відповідь і воно відбулося”, — згадує Олексій Уманський.
Олексій Уманський додає, що за допомогою проєкту “Круглий звук” вдалося в Ужгороді популяризувати вінілову культуру.
“Це не просто вечірка, це не просто дискотека. Це, дійсно, вінілова культура. Тому що воно має потім якесь продовження. Це комунікація з людьми. Люди після подібних заходів починають питати: “Слухай, а от який програвач можна купити, щоби вдома слухати. А платівки скільки коштують?” І з’являється за цей час, за 11 років, багато людей, які не жили вініловою культурою, але зараз в ній купаються. А загалом мені не так важливо, щоби хвалили. Це приємно, звісно. Мені важливо, щоб продовжувалася вінілова культура. І якщо вона заходить у такі місця — значить вона є унікальною. І воно продовжує жити”, — зауважує Олексій Уманський.
Читайте також: «Щодня встаю о третій ранку, щоб хлопці мали гарячий сніданок»: історія кухарки Тетяни з 128-ї бригади