Княгиня Ілона Зріні та Великий князь Трансильванії Імре Текелі отримали жорстке виховання в сім’ях, які постійно перебували у військовому конфлікті. І я вважаю, що в своїх стосунках пара орієнтувалась не стільки на почуття, скільки на суворі реалії свого життя та максимальне вигідне використання цих умов.
Княгиня залишилась вдовою з двома дітьми, вона була дуже впливовою жінкою з високим статусом. Імре Текелі прагнув до влади та намагався досягти її шляхом війни. Немає сумнівів, що у нього були почуття до чарівної жінки, але бажання отримати спадщину Ракоці також відігравало важливу роль.
Ілона Зріні була старшою за свого обранця на 14 років, але вона не була проти шлюбу з привабливим сильним молодим чоловіком, який підсилить її позиції в боротьбі проти Габсбургів. Проте, князю не вдалося отримати її руку – свекруха Ілони Зріні, Софія Баторі, не дозволила укладати шлюб. Князь Текелі прибув до Мукачева і нічого не досяг. І… розпочав облогу стін фортеці, вступивши в бій з охороною замку. Програвши, він відступив.
Після цього він розпочав переговори з королівським двором, намагаючись домогтися руки княгині. Але король вимагав занадто високу ціну. Імре Текелі повинен був скласти зброю та передати свої фортеці двору. І угода була б укладена, якби не султан, який не надав на неї згоду.
Весілля не відбулося і знову схрестилось зброя. У один з днів брат Ілони Зріні виїхав з Мукачева і повертався до Відня, по дорозі його пограбували та відправили в полон до Ердельського князівства. Княгиня, не поступаючись ніяким проханням, приїхала до Відня, щоб домовитися про звільнення брата, але була арештована та відправлена в Тіроль як політична бранка. Ініціатором арешту виступила Софія Баторі, її колишня свекруха, яка тепер стала її ворогом. Софія Баторі також виключила Ілону Зріні із заповіту, залишивши спадок своєму онуку й єзуїтам.
Дві великі жінки продовжили конфлікт, залучивши армії. Армія Ілони Зріні спробувала, як зараз кажуть, віджати частину володінь Софії Баторі військовим шляхом.
Неочікувано у 1681 році Софія Баторі померла, і королівський уряд погодився на шлюб Ілони Зріні та Імре Текелі. При цьому король розраховував на те, що Текелі вступить у конфлікт з ердельським князем Аппафі через скасовані заручини з його дочкою. Це викличе конфлікт та призведе до послаблення підтримки князя Трансильванії. Наївні Габсбурги розраховували також на те, що Імре Текелі заспокоїться, його політична боротьба завершиться, та розпочнеться сімейний період його життя. Але так не сталося. Ніякий шлюб не приборкає бажання влади, тим паче якщо в ньому є важкі підводні камені, а саме діти від попереднього шлюбу, окрім того, спадкоємці.
Весілля Імре Текелі та Ілона Зріні відбулося 15 червня 1682 року. Князь прибув з Буди до Капошвара у супроводі своєї армії та німецької піхоти. Там він зустрівся з нареченою та її шестирічним сином. З Буди пара вирушила до замку Паланок, де й відбулося весілля.
Ставши чоловіком княгині Зріні, Текелі швидко переконав її продовжувати боротьбу, не дивлячись на небезпечні наслідки такого кроку для молодого Ференца Ракоці. Текелі прагнув стати єдиним власником грошей та замків Ракоці, але на його шляху стояв син княгині, який був спадкоємцем всього маєтку і доходів Ракоці. Текелі використовував кошти Ракоці для ведення війни, але не міг отримати всього.
Ференц Ракоці у дитинстві
Ставши жертвою амбіцій та бажань свого батька-опікуна, молодий князь Ракоці зіткнувся з поганим ставленням та жорстокістю. Щоб позбавитись спадкоємця, Імре Текелі вдався до отруєння, але завдяки слугам, що викрили його плани, спроба не вдалася. Все це ускладнило сімейні відносини, і Імре не придумав нічого кращого, як відправитися на війну.
Він захопив Кошице, Еперьеш, Леча, Садвар, Токай. У цей час під Фюлеком стояли війська Ібрагім-паши та Апаффі.
У таборі 17 вересня Ібрагім-паша вручив Текелі символи князівства – жезл, прапор та капелюх, оголошуючи його королем Верхньої Угорщини від імені Султана, однак Імре відхилив королівські регалії, обравши залишитися князем Угорщини.
Після цього князь Угорщини Текелі повернувся до Мукачева, щоб провести там зиму.
Імре Текелі досить жорстоко ставився до полонених, що перебували у катівнях замку Паланок. У темниці не було світла, ув’язнені харчувалися лише хлібом та водою, не було можливості змінити одяг. Ув’язненим заборонено було бачитися навіть зі священником.
Княгиня, яка виявляла більше співчуття, годувала полонених у відсутність чоловіка, щоб не погіршувати стосунки ще більше.
Схоже, що в житті князя Текелі мали бути лише перемоги, але у 1683 році османи зазнали поразки у боротьбі з австрійською армією, що стало початком падіння Імре Текелі.
Після захоплення полковником Шульцем Токаї, Калло, Еперешту, Текелі втік до Мукачева, просячи миру від Карла Латоргинського, фельдмаршала союзної австрійської армії. Він подав прохання через Іштвана Шимрая у Відень, обіцяючи виступити проти турків та передати Австрії свої фортеці.
На мій особистий, суб’єктивний погляд – це вчинок боягуза, та зрадника, оскільки тут Імре Текелі в обмін на мир пропонує йти проти колишнього союзника, турецького султана. Однак канцелярія Відня не прийняла його пропозиції та надіслала лист турецькому паші щодо мирних переговорів. Наслідком цього зрадницького вчинку Імре Текелі стало його ув’язнення портою, бо паша був незадоволений його вчинком.
Що зробив Текелі, щоб вийти з цієї ситуації та повернути довіру порти? Він запропонував їм у якості застави вірності дев’ятирічного Ференца Ракоці, якого мала віддати його мати. Але Ілона Зріні захистила свого сина і відмовилася віддавати його османам.
Імре Текелі був закований у залізо та відправлений до Кошице.
Габсбурги здобули перемогу, лише Маковець, Ужгород, Регеч, Онод, Солнок і Мукачево залишилися непокірними. Ілона Зріні відмовлялася здаватися, вона боялася за життя та свободу сина. У літературних джерелах як основний мотив стійкості Ілони Зріні вказується її вірність Імре Текелі, але можна також припустити, що здача нею фортець була неможливою, оскільки у княгині більше нічого не залишилося, а замок повинен був перейти її синові Ференцу Ракоці. І вона вважала, що має повне право там знаходитися.
Близько двох років Ілона Зріні витримувала облогу, ставши символом героїзму та сили волі.
Лише хитрістю вдалося змусити княгиню здати замок і підписати капітуляцію. У цій грі використовували тиск на її материнські почуття, переконуючи, що в осадженому замку діти помруть від голоду. Підкуплені слуги сховали продукти, організувавши штучний голод у фортеці. 15 січня 1688 року була підписана капітуляція за таких умов:
• Повна амністія всім, хто перебував у замку, крім Імре Текелі.
• Ілона Зріні буде перевезена до Відня, де їй нададуть відносну свободу, виїхати з Відня вона не має права.
• Усе майно переходить до її дітей.
Символи влади – жезл, прапор та капелюх було повернуто Габсбургам.
Могила Ілони Зріні та її сина у Кассе
Донька Ілони Зріні, Юліана, була відправлена до монастиря урсулінок, син Ференц – у колегіум єзуїтів. Ілона Зріні та Імре Текелі все ж провели залишок життя разом, відігравши свою роль у боротьбі проти Габсбургів. Програвши, вони виїхали в Османську імперію, в село Каратеп. Герої зійшли зі сцени, але прапор боротьби підхопив син Ілони Зріні, Ференц II Ракоці.
На сцені почалась нова історія.
Олена Забенко