На початку минулого століття в місті Мукачево, колишній Мункач, відбувалися цікаві події, масові, скандальні, про які писали не лише в місцевих газетах, а й у європейських виданнях.
Однією з таких масових подій, пов’язаних з єврейською громадою міста, було весілля дочки рабина Шапіро.
Єврейська громада Мукачева налічувала у 1933 році майже половину населення міста та була центром закарпатського хасидсько-православного єврейства.
Голова хасидів міста Мукачева вважався ексцентричною особистістю, трохи віддаленою від цього світу. Він не брав участі в політичних течіях, але мав репутацію войовничого чоловіка, консервативної спрямованості, що виступав проти будь-яких реформ. Він також постійно атакував сіоністів, за словами сучасників, у цього чоловіка були лише фанатичні прихильники та фанатичні вороги.
Шапіро був відомий своїми пророчими висловлюваннями, як стверджували, вони часто збувалися, тому люди зверталися до нього за порадою та підказками у різних справах.
Весілля доньки рабина
У Шапіро була 18-річна дочка Фріма Хадже Рифка. Для Фріми обрали чоловіка Йошуа Баруха, дев’ятнадцятирічного сина рабина міста Кракова. Після смерті Шапіро його зять Барух Рабінович став рабином і був ним до 1944 року.
Фріма та Барух були заручені ще з народження, але вперше зустрілися на весіллі. Метою шлюбу було об’єднання двох фінансових капіталів багатих хасидських сімей. Однак час для організації весілля не був надто вдалим, оскільки в Європі вирувала економічна криза, і загалом було неспокійно.
Попри це, весілля дочки Шапіро стало відомою туристичною визначною пам’яткою Мункача.
Організацією весілля займався комітет з більш як десятка людей під керівництвом дружини рабина. Кілька місяців до весілля місцева та чехословацька національна преса повідомила, що загальна вартість події досягне шокуючи високої суми у 1,5 мільйона чеських крон.
Преса також передбачала, що рабин Шапіро хотів би покрити всі витрати з бюджету ортодоксальної ізраїльської громади в Мункачі та коштом пожертвувань вірян.
Ізраїльська релігійна громада Мункача негайно відреагувала на чутки, поширені пресою: вартість у 1,5 мільйона була визнана придуманою та не відповідною дійсності.
У опублікованій офіційній заяві також зазначалося, що витрати на весілля не будуть покриті релігійною громадою, оскільки її фінансове становище було, м’яко кажучи, катастрофічним. По запиту преси рабин Шапіро виступив і заявив: “Це неправда, що я тиснув на релігійну громаду, щоб вона організувала весілля, зробила його великим, покрила і збільшила витрати на весілля”.
Мукачево у 30-ті роки ХХ ст.
Очікувалось прибуття 50 журналістів, сотень фотожурналістів і кореспондентів 31 закордонної газети з усього світу. Також на цю незвичайну подію прибули гості з Праги, Відня, Нідерландів, Німеччини та США. Для них у будівлі рабінату був створений окремий відділ преси.
Насправді сенсацією стало те, що 15 березня прибула кінозаписувальна машина Фокса Хірадо, здатна записувати звук, також була представлена кінофабрика «Парамаунт». Посилаючись на релігійні міркування, рабин Шапіро спочатку відмовився знімати весілля, але все-таки погодився в день весілля. Через кілька днів після події рабин знову передумав і закликав Fox Films знищити відзнятий матеріал.
Весілля тривало з 14 по 23 березня 1933 року, саме весілля відбулося 15 березня. Вранці в день весілля у місті було особливо тихо, але поступово зростаючий натовп гостей почав збільшуватися. Гості приїжджали на поїздах з міст Краків та Варшава, з Чехословаччини та інших частин Європи. Протягом дев’яти днів місто відвідали близько 50 тисяч осіб. Усі номери в готелях були заброньовані.
Перед початком весілля, напівдванадцятої, рабин Шапіро пригощав півтори тисячі бідних містян, їм було роздано понад пів тисячі різних видів тортів і пиріжків. За кілька хвилин до полудня рабин Шапіро прийняв і вітав іноземних рабинів, а потім вирушив із сім’єю на могилу батьків. Саме весілля розпочалося о південь. На весільний марш і вручення весільних подарунків знадобився цілий день.
У середу настрої досягли свого піка, про що писала преса: “Зовнішній вигляд міста повністю позбувся колишнього спокійного характеру, весь Мункач схожий на наляканий вулик”. Весільна компанія, яка прибула до Мункача, зібралася і вирушила на залізничний вокзал, щоб зустріти потяг з нареченим. Похід до станції супроводжували кілька кавалерійських оркестрів. На пероні був такий великий натовп – приблизно сто тисяч людей, наречений спочатку навіть не міг зійти з потягу. Поліції знадобилося немало зусиль, щоб відчистити хоча б кілька квадратних метрів території.
Багато з 200 іноземних фотожурналістів зауважили, що нареченого прийняли як належить принцу. “Метушня величезна, поліція ледве може контролювати натовп”. Наречений вийшов і підійшов до пірона, де його чекав тесть, рабін Шапіро. Звідти вони сіли в екіпажі та направилися в центр міста. Наречений та його супутні гості увійшли до міста:
“До очолюючий вхід у місто процесії йшов проводир у червоній уніформі з золотим поясом, головний убір якого прикрашало перо благородної чаплі. За ним їхали велосипедисти, одягнені в яскраву форму та з прапорами, а потім з’явився кавалерійський загін із 15 осіб”.
За ними йшла карета іноземних рабинів, а потім рабін Шапіро. Здавалося, що нескінченний кортеж автомобілів проїхав під тріумфальною аркою, що була зведена біля міського театру, де вже чекало керівництво ізраїльської громади Мункача і близько п’яти тисяч глядачів, яким рабін Шапіро виголосив кілька слів у мікрофон.
Цивільна весільна церемонія розпочалася рівно о дванадцятій годині. Нареченого в чорному сюртуку, від нареченої, що з’явилася у перській шубі, відділяла іспанська стіна. Після цивільного одруження о третій годині дня у залі зборів розпочалася перша частина церковного вінчання. О сьомій годині вечора, під час другої частини церковного вінчання, весільна вечірка під керівництвом рабіна Шапіро покинула зал засідань і вирушила у двір. Тут друга частина церковної церемонії тривала просто неба. Перше благословення виголосив берлінський рабін Вайнберг, що було зафільмовано іноземними кінематографістами. О пів на восьму обидва члени теперішньої вже молодої пари вечеряли в колі своїх сімей – лише батьки, брати та сестри. Після цього до опівночі – до великої святкової вечері – молодята приймали вітання та добрі побажання чиновників і офіційних осіб, складених в окремий список, а потім отримували від них весільні подарунки. Під час цього польські та галицькі єврейські та циганські музиканти та колективи грали на вулицях Мункача пісні. Після вечері розпочався весільний танець, який тривав до ранку.
Шапіро в Марієнбадені з послідовниками
Після завершення весілля рабін Шапіро також звернувся до представників преси.
“Ми бачили, як рухнули великі імперії, і стан грошей, як великої сили, також захитався, але преса лишається великою силою, і її сила та цінність зберігаються доти, доки вона діє на користь істини. Євреї завжди були вшанованим, спокійним народом, щодо державної влади, і ми просимо лише, щоб дозволили нам жити в мирі”.
Після виступу Шапіро, Аладар Р. Возарі виголосив промову угорською мовою перед весіллям і привітав молоду пару.
Протягом дев’яти днів молоді отримували привітання та весільні подарунки від весільних гостей. За весіллям щодня спостерігали 300 чехословацьких поліціянтів.
Вже 14 березня прибули весільні подарунки, які не вміщувались у квартирі рабіна. Гість з Угорщини подарував пів фунта карася, хлібник з Мункача подарував 500 пампушок та 15 індиків. Міські таверни та виробники алкогольних напоїв надіслали як подарунок невимірну кількість вина та шнапсу, пивоварні навколо Мункача відправили 500 літрів пива, а власник млина в Мункачі надіслав п’ять мішків борошна. Крім їжі молоді отримали штори, білизну, меблі для спальні на декілька квартир та дорогі прикраси (золото, срібло, діаманти).
Рабін Шапіро кожен день надавав сотням бідних тістечка і пироги. Крім того, він також подарував їм суп, стейк, овочі, хліб і грошові подарунки.
Дії податкового органу Чехословаччини стосовно весілля
Завдяки своїй відомості рабін Шапіро мав річний дохід в 500 000 чехословацьких крон, проте, попри це, постійно був у боргах. Це сталося головним чином через те, що одну третину свого доходу він витрачав на навчання рабінів, ще одну третину — на годування бідних євреїв і інвестував одну третину. Коштом своїх величезних доходів він накопичив значні податкові борги, за сплатою яких уважно стежили чехословацькі податкові органи. Оскільки рабін Шапіро не сплатив податок, відносини між ним та чехословацькими податковими органами не були безхмарними. До 1933 року рабін накопичив податкову заборгованість, яка перевищила суми його колег. Все це опублікувала загальнонаціональна газета Чехословацька “Лідове новіни”, назвавши суму боргу 525 000 крон. За кілька днів до весілля, 3 березня 1933 року, велика бібліотека рабіна була конфіскована під приводом збору податків.
Оскільки місцева та центральна преса практично щоденно повідомляли про масштабне майбутнє весілля, місцевий податковий орган вирішив вибити з рабіна податковий борг шляхом конфіскації частини весільних подарунків, отриманих під час весілля.
Хасид з Мункача, 1930 р.
Гості дарували молодій парі гроші або дорогі подарунки. Податкова служба Чехословаччини спробувала арештувати деякі з них під приводом обшуку. 17 березня 1933 року вони прибули до квартири рабіна Шапіро на кількох вантажівках, здійснили обшук будинку і почали завантажувати весільні подарунки. Звичайно, це викликало великий резонанс. Послідовники рабіна спочатку образили чинну чеську владу, а потім почали плювати та бити виконавців. На весіллі був присутній начальник поліції Мункача, але, побачивши загострення конфлікту, поспішно пішов. Мабуть, саме тому податкова справа не отримала допомоги поліції. Розпочата бійка обійшлася без наслідків, але рабін Шапіро прокляв усіх причетних до неї чехословацьких чиновників. Цей випадок викликав великий скандал, і оскільки були також зроблені фотографії, про незвичайний випадок повідомили в декількох щоденних газетах по всьому світу. Урешті чехословацьким податківцям вдалося забрати лише один весільний подарунок і частину бібліотеки рабіна. Під час обшуку вдома вдалося вилучити лише 5400 чехословацьких крон. Як місцева, так і закордонна преса вважала головного опонента рабіна Шапіро, рабіна Белзі, організатором обшуків у будинку.
Однак історія не завершилася цим. 4 травня 1934 року до Мукачева прибув Едуард Бенеш, міністр закордонних справ Чехословаччини та секретар Ліги Націй. Після свого приїзду він учинив бенкет, у якому угорські політичні кола відмовилися брати участь, протестуючи проти чехів. Між 16 та 17 годинами Бенеш провів зустріч у залі міської ратуші, де виголосив гостру антиугорську промову. Рабі Шапіро також був присутній на зустрічі, але з’явився з помітною затримкою. Зустріч рабі з Бенешем була дуже напруженою і мало не завершилася бійкою. Рабі Шапіро увійшов у кімнату. Мініатюрний Бенеш розмовляв з кимось біля дверей, коли рабі увійшов у кімнату. Рабі не чекав, поки Бенеш привітає його або підійде до нього. З властивим йому темпераментом і підняттям голосу розлючено наставив на Бенеша, кричачи:
— Ви славетний доктор Бенеш?
— Так, — була здивована відповідь Бенеша.
— Можливо, ви й всесвітньо відомі, але ви недостатньо інформовані, оскільки, схоже, не знаєте, що відбувається тут, у нашій країні.
Проте рабі не зміг завершити те, що хотів сказати, оскільки між ним і Бенешем стрибнуло декілька людей, щоб уникнути бійки. Після того, як обидві сторони були розділені, рабі Шапіро з криками й гнівом вибіг із кімнати та силою зачинив за собою двері.
Єврей у лавці
Через п’ять днів рабіна доставили до суду. Причина полягала в тому, що під час збору податків, що відбувся 3 березня 1933 року, коли була конфіскована величезна бібліотека, він у гніві робив образливі та загрозливі заяви до чиновників. За це його засудили до 500 крон основного покарання і 100 крон вторинного покарання. У 1935 році його знову привели до суду в Мукачево, де його засудили до 24-годинного ув’язнення за спонукання до бунту. Шапіра звернувся до суду, де йому вирок не скасували, а збільшили до 40 днів ув’язнення, які він, однак, міг погасити, заплативши відповідну суму грошей. Раввін подав апеляцію до суду у Брно, але й там вирок Каси залишили в силі.
***
Дочка Шапіро, Фриме Хадже Рифке, не пережила переслідувань під час Голокосту і померла у 1945 році. Її чоловік, Барух, дожив до 1995 року та активно брав участь у політичному житті євреїв.
Олена Забенко, для “Наша справа”